Існує думка, що мода 1950-х років мала найвитонченіші і чарівні стилі за всю історію двадцятого сторіччя. Вона допомагала жінкам виглядати шикарно і вишукано, при тому, що в той час мала місце тенденція до ретельного нанесення яскравого макіяжу вже з ранку. Нічого дивного в цьому немає: після війни і розрухи 40-х років, в епоху нестачі чоловіків і обділенності жінок їх увагою, вони йшли на всілякі хитрощі, щоб привернути увагу сильної статі. 

В післявоєнні роки помітно загострилися соціальні відмінності. Дружини знову перетворилися на символ добробуту своїх подружжя, як своєрідна вітрина для оточуючих. Обов'язковим ритуалом для кожної жінки стало відвідування перукарського салону, нанесення макіяжу. Ідеальна жінка, навіть якщо вона ніде не працювала і була домогосподаркою, вже рано вранці повинна була бути у всеозброєнні: з ідеальною зачіскою, на підборах і з макіяжем стояти біля плити або пилососити килим. Навіть у Радянському Союзі, в якому спосіб життя значно відрізнявся від західного, було прийнято хоча б раз на тиждень робити укладку волосся в перукарні або завивку, які теж стали входити в моду з особливою стрімкістю.

Стиль 50-х років протиставив силует у вигляді пісочного годинника чіткому силуету з розширенням плечей, що був популярний у воєнні роки. Таким чином, пред'являлися особливі вимоги до фігури: похилі плечі, тонка талія, округлі жіночні стегна і пишні груди. Щоб відповідати цим стандартам, жінки носили стягуючі корсети, підкладали тканину або вату в ліфчики і стягали животи. Образами краси тих часів були: Елізабет Тейлор, Любов Орлова, Софі Лорен, Клара Лучко, Мерилін Монро. Серед молодого населення еталонами були Людмила Гурченко і Бріджит Бардо.

Модна і стильна жінка стилю 50-х років за силуетом походила на квітку: пишна спідниця в підлогу, під яку надягали багатошаровий під'юбник, високі підбори на шпильках, нейлонові панчохи зі швом. Панчохи - це обов'язковий аксесуар для завершення образу, і коштували вони надзвичайно дорого. Але на що тільки не йшли жінки, щоб виглядати привабливо і відчувати себе красунями, що стежать за тенденціями моди. Тканину купити в той час було проблематично, її відпускали в одні руки не більше певної кількості, затвердженого нормами тих часів. Щоб пошити одну спідницю під «новий силует», вимагалося від дев'яти до сорока метрів матеріалу!

На Заході утворилося два табори: тих, хто категорично не міг прийняти і зрозуміти новий стиль 50-х років в одязі; і тих, хто йому слідував і з захопленням користувався новими тенденціями. Представники першого табору, згаданого вище, чіплялися на вулицях до модниць з метою присоромити їх, а в засобах масової інформації можна було почути і побачити заклики до економії і економності в настільки нелегкий час.

В 1950-х роках в західній моді стало з'являтися знамените прет-а-порте - такий собі альтернативний варіант одягу з фабрики, що стійко асоціювалася з не кращою якістю і пересічним дизайном. Високоякісний готовий одяг, що мав лейбл з назвою відомого дизайнера, або торгової марки. Першопрохідцем у цій галузі став П'єр Карден.

Серед відомих кутюр'є моду 50-х диктував Крістіан Діор. На нього був величезний попит і його ательє працювали цілодобово, щоб задовольнити потреби в модному одязі всіх бажаючих і спраглих стилю та індивідуальності. У 1947 році вийшла нова колекція в стилі «нью-лук» - це був стиль жіночний і чуттєвий, він на 180 градусів повернув сприйняття стилю у свідомості модниць тих років. Основою силуету був жорсткий каркас, який забезпечував навіть жінку з не дуже хорошою фігурою, потрібні форми. Грації, корсети зі вставками китового вуса, накладки на стегна стали дуже популярними серед дам. Варто відзначити, що носити їх було важко. На вішалці такі речі виглядали комічно: повністю зберігаючи свою форму - стоять пишні груди та круглі стегна. Жінки просто розібрали такі моделі, так як в них вони були реальними королевами краси! А інші модельєри говорили, що Діор не одягає дам, а набиває їх.

У 1954 році в моду повернулася Габріель Шанель (вона їхала на десять років з країни, так як була звинувачена в тому, що жила з німецьким офіцером при окупації міста). Повернутися в моду у віці сімдесяти років - складно: першу колекцію Шанель публіка не прийняла, а критики висміяли. Її дратував успіх кутюр'є-чоловіків, які нав'язують народу поняття про ідеальні форми. Шанель запропонувала світу колекцію одягу, що підходить під будь-яку фігуру на всі випадки життя. На відміну від Діора, з колекціями якого жінки повинні переодягатися по кілька разів на день, згідно заходу. В цей же час увійшли в моду візерунки Еміліо Пуччі, сукні, шовкові сорочки з набивної тканини, брюки-капрі.